Тема 2.5. Контроль навчальної діяльності студентів у вищій школі та оцінювання її результатів

Компетенції (прогнозовані результати навчання)

Знання: сучасних видів та методів контролю й оцінки навчальних досягнень студентів.

Уміння:здійснювати самоперевірку та самооцінку набутих знань.

 

1. Контроль як складова навчального процесу у вищій школі, його функції та види.

2. Методи та форми контролю навчальних досягнень студентів.

3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів; критерії та норми оцінювання успішності студентів за традиційною шкалою та шкалою ЄКТС.

Основні поняття теми: контроль, облік, оцінка, модульно-рейтинговий контроль, критерії оцінювання, норми оцінювання.

 

ОПОРНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ

важлива складова навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі. Контроль спрямований на забезпечення ефективності формування знань, умінь і навичок, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності студентів, формування у них прагнення до самоосвіти.  
КОНТРОЛЬ

ЗА НАВЧАЛЬНО-

ПІЗНАВАЛЬНОЮ

ДІЯЛЬНІСТЮ

СТУДЕНТІВ

 

– перевірка (виявлення рівня ЗУН); – оцінювання (вимірювання рівня ЗУН); – облік (фіксація результатів у вигляді оцінок у журналі, заліковій книжці, екзаменаційній відомості).


СКЛАДОВІ

КОНТРОЛЮ

ЗА НАВЧАЛЬНОЮ

визначення якості засвоєння студентами навчального матеріалу, ступеня відповідності умінь і навичок цілям і завданням навчального предмета.    
ДІЯЛЬНІСТЮ

СТУДЕНТІВ

 

 

– освітня (навчальна); – діагностична; – стимулююча; – розвивальна; – управлінська (прогностично-методична); – виховна; – оцінювальна; – самооцінювальна.    

 

 

ГОЛОВНА

МЕТА

КОНТРОЛЮ

 

ФУНКЦІЇ

КОНТРОЛЮ

І. Міжсесійний контроль (полягає у контролюванні навчального процесу в період між сесіями): ­ попередня перевірка; ­ поточна перевірка; ­ тематична перевірка. ІІ. Підсумковий контроль (має на меті перевірку рівня засвоєння знань, умінь і навичок студентів за тривалий період навчання – семестр, рік, на час завершення курсу навчання і спрямований на виявлення системи і структури знань студентів): ­ семестровий підсумковий контроль; ­ державна атестація.  

 

 

ВИДИ

КОНТРОЛЮ

 

 

­ усний контроль (усне опитування); ­ письмовий контроль; ­ тестовий контроль; ­ графічний контроль; ­ програмований контроль; ­ практична перевірка; ­ метод самоконтролю; ­ метод самооцінки.  

 


МЕТОДИ

КОНТРОЛЮ

 

 

- усна; - письмова. поточна; - підсумкові форми контролю (заліки, іспити).

 


ФОРМИ

КОНТРОЛЮ

 

це визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оцінних судженнях викладача знань, умінь і навичок студентів відповідно до вимог навчальних програм.  

 


ОЦІНЮВАННЯ

ЗНАНЬ

 

– змістовий компонент; – операційно-організаційний компонент; – емоційно-мотиваційний компонент.  


СТРУКТУРНІ

КОМПОНЕНТИ

НАВЧАЛЬНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

 

Контроль як дидактичний засіб управління навчанням спрямований на забезпечення ефективності формування знань, умінь і навичок, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності студентів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Складовими контролю за навчальною діяльністю сту­дентів є: перевірка (виявлення рівня знань, умінь і нави­чок); оцінювання (вимірювання рівня знань, умінь і на­вичок); облік (фіксація результатів у вигляді оцінок у журналі, заліковій книжці, екзаменаційній відомості).

Контроль виконує такі функції:освітню (навчальну), діагностичну, стимулюючу, розвивальну, управлінську (прогностично-методичну), виховну, оцінювальну, самооцінювальну.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студен­тів є ефективним за дотримання педагогами певних вимог:

– індивідуальний підхід;

– систематичність контролю;

– необхідність володіти достатньою кількістю даних для оцінювання знань;

– оцінки тільки за фактичні знання;

– єдність вимог викладачів до оцінювання знань сту­дентів, що передбачає врахування ними державних стан­дартів з підготовки фахівців;

– оптимізація контролю знань студентів;

– гласність контролю;

– всебічність контролю;

– тематична спрямованість контролю;

– дотримання етичних норм;

– професійна спрямованість контролю.

Відповідно до місця у навчально-пізнавальній діяль­ності студентів виокремлюють міжсесійний і підсумковий контроль.

Міжсесійний контрольполягає у контролюванні навчального процесу в період між сесіями. Йдеться про по­передню, поточну і тематичну перевірку.

Підсумковий контроль має на меті перевірку рів­ня засвоєння знань, умінь і навичок студентів за тривалий період навчання – семестр, рік, на час завершення курсу навчання і спрямований на виявлення системи і структури знань студентів. Виокремлюють семестровий підсумковий контроль і державну атестацію.

Семестровий контроль згідно з Положенням про ор­ганізацію навчального процесу у вищих навчальних зак­ладах проводиться як семестровий іспит (форма підсум­кового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр); диференційований залік (форма підсумково­го контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студен­том навчального матеріалу з певної дисципліни на під­ставі результатів виконання індивідуальних завдань (розрахункових, графічних тощо); він планується за від­сутності модульного контролю та іспиту і не передбачає обов'язкової присутності студента); семестровий залік (форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюван­ні засвоєння студентом навчального матеріалу на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях; планується за відсутності модульного контролю та іспи­ту і не передбачає обов'язкової присутності студентів).

Студента допускають до семестрового контролю з кон­кретної навчальної дисципліни, якщо він виконав усі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з цієї дисципліни.

Відповідно до кредитно-модульної системи підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності: поточне та підсумкове тестування рівня засвоєння теоретичного матеріалу під час аудиторних занять та самостійної роботи (модульний кон­троль); оцінку (бали) за виконання лабораторних дослі­джень; за практичну діяльність під час практик, за ІНДЗ, за курсову роботу, за участь у наукових конференціях, олімпіадах, за наукові публікації.

Для ефективної перевірки рівня засвоєння студентами знань, умінь та навичок з навчальної дисципліни викорис­товують різні методи і форми контролю.

Найпоширенішими методами кон­тролю є: усний контроль, письмовий, тестовий, графічний, програмований контроль, практична перевірка, а та­кож методи самоконтролю і самооцінки.

Під час навчальних занять у вищому навчальному закладі використовують індивідуальну та фронтальну перевірки знань, умінь і навичок студентів, а також підсумкові форми контролю: залі­ки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності студентів характеризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються і фіксуються оцінкою.

Оцінювання знань – визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оцінних судженнях викладача знань, умінь і навичок студентів відповідно до вимог навчальних програм.

У сучасній педагогіці вищої школи спостерігаються різні підходи до визначення критеріївоцінювання резуль­татів пізнавальної діяльності студентів. Так, А.Бойко про­понує за об'єкт оцінювання брати структурні компоненти навчальної діяльності, а саме:

– Змістовий компонент – обсяг знань про об'єкт вивчення (відповідно до навчальних програм, держав­них стандартів). При оцінюванні підлягають аналізу такі характеристики знань: повнота, правильність, ло­гічність, усвідомленість (розуміння, виокремлення го­ловного і другорядного); вербалізація, тобто словесне оформлення (переказ, пояснення); вміння застосовувати знання тощо.

– Операційно-організаційний компонент – здат­ність студента обирати способи дій з огляду на навчаль­ну програму з оцінюваної дисципліни (предметні дії); ін­дивідуальні розумові здібності, тобто вміння порівнюва­ти, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати тощо (розумові дії); навички аналізувати, планувати, органі­зовувати, контролювати процес і результати виконання завдання, діяльність загалом (загальнонавчальні дії). Підлягають аналізу також правильність, самостійність виконання за умов новизни (за зразком, аналогічні, від­носно нові); розуміння та словесне оформлення: відтво­рення (переказ), пояснення, застосування в умовах но­визни тощо.

– Емоційно-мотиваційний компонент – ставлення до навчання (байдуже, недостатньо позитивне, зацікавлене, яскраво виражене, позитивне).

Саме ці характеристики можуть бути взяті за основу визначення рівня навчальних досягнень, загальних крите­ріїв їх оцінювання та відповідних оцінок (у балах).

Критеріями оцінювання можуть бути також (А. Алексюк):

– характер засвоєння вже відомого знання (рівень усвідомлення, міцність запам'ятовування, обсяг, повно­та і точність знань);

– якість виявленого студентом знання, логіка мислен­ня, аргументація, послідовність і самостійність викладу, культура мовлення;

– ступінь оволодіння вже відомими способами діяль­ності, уміннями і навичками застосування засвоєних знань на практиці;

– оволодіння досвідом творчої діяльності;

– якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, темп виконання, ретельність тощо).

У вищих навчальних закладах користуються чотири­бальною системою оцінювання знань, умінь та навичок студентів: «відмінно», «добре», «задовільно» і «незадо­вільно».

Поряд з чотирибальною традиційною системою оціню­вання знань студентів дедалі популярнішою стає рейтингова система оцінювання, яка ґрунтується на накопиченні оцінок за певний період навчання (модуль, семестр, рік, весь термін навчання) за різнобічну навчально-пізнаваль­ну діяльність. Сума цих оцінок слугує кількісним показником якості навчально-пізнавальної діяльності студента порівняно з успіхами його однокурсників.

Втілення рейтингової системи оцінювання у навчаль­ний процес усуває упереджений підхід до оцінювання знань студентів; виступає ефективним засобом заохочення до навчально-пізнавальної діяльності; підвищує відповідальність студента за результати навчання; сприяє реалі­зації принципу індивідуалізації навчання; усуває проб­лему відвідування занять; вивільняє студентові час на за­няття за інтересами; в аудиторії превалює дух співпраці, викладач перестає бути наглядачем тощо.

Запитання та завдання для самоконтролю

 

1. Назвіть основні функції контролю знань, умінь і навичок.

2. Охарактеризуйте основні вимоги до проведення контролю знань, умінь і навичок студентів.

3. Розкрийте сутність оцінювання успішності студента.

4. Охарактеризуйте норми оцінок, які мають місце в сучасній вищій школі.

5. Доведіть переваги рейтингової системи перевірки та оцінки знань, умінь і навичок студентів над традиційною.

6. Проаналізуйте основні форми контролю знань студентів.

Завдання для самостійної роботи

1. Складіть таблицю методів контролю успішності студентів.

2. На основі аналізу публікацій педагогічної преси узагальніть досвід організації контролю навчання студентів у вищій школі України.

3. Обґрунтуйте позитивні й негативні аспекти застосування тестів у контролі навчальної діяльності студентів (розробіть 5 тестових завдань з модуль педагогіка)

Рекомендована література

Основна:

1. Алексюк А.М.Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – 558 с.

2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.

3. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навч. посіб. за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 396 с.

4. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 486 с.

5. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник /За ред. В.І.Лозової. – Харків: «ОВС», 2006. – 496 с.

6. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник /За ред. З.Н.Курлянд. – К.: Знання, 2005. – 399 с.

7. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2007. – 352 с.

 

Додаткова:

1. Болюбаш Я.Я. Положення про організацію навчального процесу у вищому навчальному закладі. – К., 1996

2. Верхола Л.П. Критерії і норми якісної оцінки знань, умінь і навичок студентів // Проблеми освіти. – К., 1995. – Вип. 1.

3. Нагаєв В.М. Оцінювання навчальної діяльності студентів за модульно-рейтингової технології навчання // Педагогіка і психологія. – 2000. – №3. – С.84-91.

4. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник. – К., 2001. – 337 с.