Психологічна характеристика суб’єктів педагогічного процесу у вищій школі
Тема 1.1. Студент як об’єкт і суб’єкт навчально-професійної діяльності у вищому навчальному закладі.
Компетенції (прогнозовані результати навчання)
Знання: основних характеристик студентства, особливостей юнацького віку, кризових ситуацій.
Уміння: давати психологічну характеристику студентського періоду життя людини; визначати механізми соціалізації особистості у студентському віці.
1. Психологічна характеристика студентського віку як періоду пізньої юності або ранньої дорослості.
2. Суперечливості та кризи студентського віку.
3. Проблеми соціалізації особистості студента та його адаптації до навчання у вищій школі.
Основні поняття теми: студент, студентство, зрілість, самовизначення, криза ідентичності, соціалізація, адаптація, індивідуалізація, інтеграція, адаптація, «Я-концепція», професійна ідентифікація, студентська академічна група, студентський колектив, міжособистісні взаємини, конформізм, навіюваність, ідентифікація, наслідування, лідерство, самоврядування.
ОПОРНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ
| – студентський вік – сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій людини як особистості; – формування професійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця; – розвиток професійних здібностей і сходження до вершини творчості; – становлення інтелекту і стабілізації рис характеру; – перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій; – формування соціальних цінностей; – активне формування індивідуального стилю діяльності; – розвиток моральних і естетичних почуттів. |
ОСНОВНІ
ПСИХОЛОГІЧНІ
ХАРАКТЕРИСТИКИ
СТУДЕНТСЬКОГО
ВІКУ
| – Образ-Я»; – емоційно-ціннісне ставлення до себе; – поведінкова складова як самопрезентація. |
СКЛАДОВІ
«Я-КОНЦЕПЦІЇ»
МАЙБУТНЬОГО
ФАХІВЦЯ
| – професійного вибору; – залежності від батьківської сім’ї; – інтимно-сексуальних стосунків; – навчально-професійної діяльності; – ідентичності. |
КРИЗОВІ
СИТУАЦІЇ
СТУДЕНТСЬКОГО
ВІКУ
| – прийняття та засвоєння нових соціальних ролей (студента, майбутнього фахівця, лідера); – професійно рольова ідентифікація («Я-студент», «Я-майбутній фахівець», «Я-вчитель»); – наслідування як відтворення професійного досвіду авторитетних викладачів, стилю їх науково-педагогічної діяльності; – інтеріоризація оцінних ставлень викладачів і однокурсників до навчально-професійної діяльності; – орієнтація на соціальні очікування викладачів і групи; – порівняння себе з іншим студентом; – навіюваність і конформізм. |
МЕХАНІЗМИ
СОЦІАЛІЗАЦІЇ
ОСОБИСТОСТІ
У СТУДЕНТСЬКОМУ
ВІЦІ
| – вироблення і трансформація власної системи поглядів на життя та ціннісних орієнтацій, формування життєвого ідеалу; – засвоєння культури взаємин і соціально-професійних функцій; – формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки; – опанування професійною діяльністю та формами ділового спілкування. |
СОЦІАЛІЗАЦІЯ
СТУДЕНТА
| – формальна; – соціально-психологічна; – дидактична. |
ФОРМИ
АДАПТАЦІЇ
СТУДЕНТІВ
| І тип – студент легко адаптується; ІІ тип – адаптація залежить від середовища й соціального оточення; ІІІ тип – студент важко адаптується через індивідуальні особливості. |
ТИПИ
АДАПТАЦІЇ
СТУДЕНТА
| – неспроможність переживати самотність; – занижена самоповага і самооцінка; – соціальна тривожність, невпевненість; – недовіра до оточуючих; – труднощі у виборі друга; – пасивність. |
Основні
характеристики
деструктивного
стану студента
в адаптаційний
період
| рівень підготовки, система цінностей, ставлення до навчання, уявлення про професійне майбутнє. |
характеристики
соціально-
психологічного
портрету студента
| І тип – студенти з позитивною професійною спрямованістю; ІІ тип – студенти, які остаточно ще не визначилися у своєму ставленні до професії; ІІІ тип – студенти з негативним ставленням до професії. |
Типи студентів за
рівнем
професійної
спрямованостІ
Термін «студент» (від лат. studens (studentis) – той, що старанно працює; той, що займається), тобто опановує знання, вивчає (студіює) науку.
Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач) – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.
Студентів, порівняно з іншими групами молоді цього віку, відрізняють такі риси: вищий освітній рівень; прагнення до знань; висока соціальна активність; гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості.
Студентство дає кадри для науки, для навчальних закладів і керівних посад на підприємствах, установах, закладах.
Студентствояк соціальна група виникло в ХІ-ХІІ ст. із відкриттям у Європі перших вищих навчальних закладів. Це були об'єднання молодих людей, які свідомо та цілеспрямовано прагнули оволодівати професійними знаннями, уміннями й навичками, готувалися до виконання важливих професійних, культурологічних, громадсько-політичних, сімейних та інших функцій через навчання у вищих навчальних закладах.
Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості,який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини: отримання права вибору, набуття певної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності, здобуття вищої освіти та опанування професією.
Між студентами вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, де вік 14-17 років та ІІІ-ІV, де вік 17-22 роки є певні відмінності. Стандартний та нестандартний вік, фізичний, психофізіологічний та когнітивний розвиток студентів є характерними особливостями студентського віку. Цей вік максимально сприятливий для навчання і професійної підготовки молодої людини. Саме в цей період молода людина набуває не лише зрілості соматичної, статевої та психофізіологічної, вона повинна досягнути зрілості також і як особистість. Зрілість– це вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведінкою.
П.Я.Гальперін дав таку характеристику зрілості: «Зрілість – це здатність самостійно враховувати межі своїх можливостей, у середині яких людина діє вільно, тобто відповідно до психологічної оптимальності».
Студентський вік, за Б.Г.Ананьєвим, «золота пора людини».Це сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій людини як особистості: 1) формування професійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця; 2) розвитку професійних здібностей і сходження до вершин творчості як передумова подальшої самостійної професійної творчості; 3) центральний період становлення інтелекту і стабілізації рис характеру; 4) перетворення мотивації та формування всієї системи ціннісних орієнтацій.
Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.
Студентський вік – період романтики, життєвого оптимізму, активної соціальної позиції,становлення «Я-концепції» як ядра особистості.«Я-концепція»майбутнього фахівця – складна, динамічна система уявлень студента про себе як особистість і суб'єкта навчально-професійної діяльності, яка включає: «Образ-Я», емоційно-ціннісне ставлення до себе та поведінкову складову як самопрезентацію.
Сприятливе становище студента в оточуючому середовищі благодійно впливає на розвиток його особистості. Проте у студентському віці є чимало проблем, зокрема:не кожен студент сповна реалізовує потенційні можливості для досягнення високого рівня розвитку моральної, інтелектуальної та фізичної сфер. Як наслідок цього, окремі студенти не виявляють особливої активності у навчанні та громадському житті, не мають потреби в самоосвіті та самовдосконаленні, їхня увага переважно зосереджується на гедоністичних захопленнях.
Студентському віку характерна кризова насиченість(Б.А. Бараш).
Ознаки кризи: сильна фрустрація; загострення рольових конфліктів «студент – викладач», «студент – студент»; ціннісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості; інфантильність.
Кризи та кризові ситуації у студентський період: криза самовизначення – після закінчення загальноосвітньої школи йде пошук випускником школи місця в подальшому, вже самостійному житті; нормативна криза в період адаптації до навчання у вищому навчальному закладі; криза професійного вибору особливо проявляється з моменту практичної підготовки; криза залежності від батьківської сім'ї; криза інтимно-сексуальних стосунків; кризові ситуації в навчально-професійній діяльності; криза побудови планів на майбутнє працевлаштування; криза ідентичності пов'язана з системою зіткнення цінностей, які інтеріоризовані в ранній юності і з тими, які формуються під час навчання у вищій школі через ідентифікацію себе з професійною моделлю.
Завдання викладача вищої школи допомогти студентам у подоланні криз та суперечностей.
Якщо студенту не вдається вийти з цих криз, то у нього формується негативна «Я-концепція», наслідками якої є:
• замикання в собі, «закривання» від оточуючих;
• демонстрація оточуючим «маски», «хибного обличчя» («Я», яке подається оточуючим за «Я-ідеальне», суперечить «Я-реальному»);
• надмірно чутливе реагування на критику, сміх і осуд;
• болісне переживання невдач у навчанні;
• надмірна сором'язливість, некомунікабельність, схильність до психічної ізоляції, відхід від дійсності у світ мрій.
Отже, знання особливостей студентського віку дозволяє зрозуміти сутність особистості кожного студента та своєчасно надати йому психологічну допомогу у визначенні самого себе і свого життєвого шляху.
Період навчання студента у вищій школі – надзвичайно важливий період його соціалізації як особистості.
Соціалізація особистості– процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкуванні з іншими людьми. Поняття «соціалізація» ширше, ніж «виховання». Процес соціалізації може відбуватися як в умовах стихійного впливу різноманітних обставин життя в суспільстві, так і під час виховання – цілеспрямованого формування особистості.
Джерелом соціалізації студента є не лише зміст педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, а й його соціально-професійне оточення, студентська референтна група, засоби масової інформації, громадські об'єднання студентів тощо.
Механізмами соціалізації є:
– прийняття та засвоєння нових соціальних ролей – роль студента, майбутнього фахівця, молодіжного лідера та ін.;
– професійно-рольова ідентифікація («Я – студент», «Я – майбутній фахівець», «Я – вчитель» тощо);
– наслідування як відтворення професійного досвіду авторитетних викладачів, стилю їх науково-педагогічної діяльності або манер поведінки членів референтної групи;
– інтеріоризація оцінних ставлень викладачів і однокурсників у навчально-професійній діяльності;
– орієнтація на соціальні очікування викладачів і групи, щоб домогтися бажаного соціального статусу;
– порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;
– навіюваність і конформізм.
Результатом соціалізаціїстудента є:
– вироблення і трансформація власної системи поглядів на життя та ціннісних орієнтацій, формування життєвого ідеалу;
– засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;
– формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки;
– опанування професійною діяльністю та формами ділового спілкування.
Процес соціалізації особистості майбутнього фахівця триває як адаптація, індивідуалізація та інтеграція в умовах культурно-освітнього середовища навчального закладу.
Адаптація– результат (і процес) взаємодії індивіда і навколишнього середовища, який приводить до оптимального його пристосування до життя і діяльності.
Особливо складним є період адаптації першокурсника, якийпов'язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів, що може породжувати труднощі як у навчанні, так і в спілкуванні. Труднощі адаптаційного періоду пов'язані з розлученням із шкільними друзями і позбавленням їхньої підтримки та розуміння; невизначеністю мотивації вибору професії та недостатньою психологічною готовністю до опанування нею; несформованістю системи саморегуляції і самоконтролю за своєю діяльністю і поведінкою та відсутністю повсякденного контролю за ними з боку батьків і викладачів; пошуком оптимального режиму праці й відпочинку та налагодженням побуту; відсутністю навичок самостійної навчальної роботи тощо.
Виокремлюють форми адаптаціїстудентів-першокурсників: адаптація формальна, адаптація соціально-психологічна; дидактична, особистісно-психологічна (О.Г.Мороз).
Залежно від швидкості адаптації та її результатів розрізняють такі типи адаптації студента:1 тип – студенти, які легко адаптуються до нових умов; 2 тип – студенти, адаптація яких цілком залежить від середовища й соціального оточення; 3 тип – студенти, які важко адаптуються через свої індивідуальні особливості. Поведінка, стан їх переважно деструктивні.
Для деструктивного станустудента в період адаптації характерним є: неспроможність переживати самотність; занижена самоповага і самооцінка; соціальна тривожність, невпевненість у спілкуванні, сором'язливість, очікування осуду з боку оточуючих; недовіра до людей; труднощі у виборі друга; пасивність і невизначеність, що знижує власну ініціативність і в навчанні, і в спілкуванні; нереалістичні очікування, орієнтація на підвищені вимоги до себе .
У цей період вирішальне значення має підтримка, допомога, увага з боку куратора і викладачів, поради:
– щодо встановлення режиму праці і відпочинку;
– з питань організації самостійної навчальної роботи;
– у становленні ділових і дружніх стосунків з однокурсниками.
На зміну адаптації до середовища приходить індивідуалізація своєї діяльності та поведінки, як потреба людини вирізнятися від інших людей у певному відношенні.
Студент активно включається в навчально-виховні структури групи, факультету та університету. Відбувається інтенсивний розвиток особистісних якостей (нові інтереси, настанови, набувається самостійність і розвивається творчість), професіоналізація особистості та входження в професійну роль.
На етапі інтеграції в студента завершується професійне становлення, визначається професійне спрямування особистості, формуються професійні і громадянські якості, а також індивідуальний стиль майбутньої діяльності. Все це відбувається через професійну ідентифікацію (порівняння себе з професійною моделлю) та професійну самопрезентацію.
Отже, щоб допомогти студентові досягти вершин у духовно-моральному розвитку і професійному зростанні, потрібно знати його вікові й індивідуальні психологічні особливості.
Викладач вищої школи повинен пам'ятати слова К.Д.Ушинського: «Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна спочатку пізнати її також в усіх відношеннях», а це значить, що в роботі зі студентами потрібно враховувати закономірності та психологічні механізми особистісного їх розвитку, які зумовлені як своєрідністю соціальної ситуації розвитку студентства, так і основними психологічними особливостями юнацького віку і є однією з найважливіших складових професіоналізму викладача, рівня його педагогічної майстерності.
Рекомендована література
Основна
1. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи К.: 2000, – 313с.
2. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи (Практикум), – К.: 2008, – 333 с.
3. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования М.: 2005. – 392 с Бондаренко О.Ф. Психологічні особливості сучасної студентської молоді та проблеми підготовки психолога-практика // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – № 4. – С. 8-11.
4. Попелюшко Р.П. Аналіз вивчення проблеми формування самооцінки у студентської молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – № 7. – С. 72-75.
Додаткова
1. Білоконь І. Регіональні особливості соціально-політичних настановлень студентської молоді // Соціальна психологія. – 2006. – № 3. – С. 33-46.
2. Драчук А. Соціально-психологічний портрет студентів за роки становлення України як самостійної держави // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2005. – № 4. – С. 84-86.
3. Жигайло Н. Психологічні проблеми адаптації студентів-першокурсників і шляхи їх вирішення // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2004. – № 4. – С. 107-112.
4. Кіпень В. Українське студентство: на що орієнтуємося і що цінуємо? // Управління освітою. – 2001. – № 22. – С. 3-5.
5. Попелюшко Р.П. Аналіз вивчення проблеми формування самооцінки у студентської молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – № 7. – С. 72-75.
6. Поторій Я.І. Особливості ціннісно-мотиваційної сфери студента // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 2. – С. 36-39.
7. Скрипник В. Особливості перебігу та само сприйняття соціально-психологічної адаптації студентів-першокурсників // Психологія і суспільство. – 2005. – № 2. – С. 87-93.
8. Сорочинська В.Є. Соціально-педагогічні умови успішної адаптації студентів вищих навчальних закладів // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2006. – № 6. – С. 133-147.
Завдання та запитання для самоконтролю
1. Обґрунтуйте, чим обумовлені особливості сучасного студентства в Україні?
2. Розкрийте особливості юнацького віку, які є визначальними для когнітивного та психосоціального розвитку студента?
3. Дайте коротку характеристику студентського періоду життя людини за схемою аналізу психологічного віку.
4. Обґрунтуйте чому навчання у вищому навчальному закладі є одним із головних факторів соціалізації особистості студента? Механізми соціалізації.
5. Використовуючи психологічну літературу, розкрийте соціально-психологічний портрет сучасного студента
6. Обґрунтуйте чому студентський вік учені вважають періодом «сходження людини до вершин творчості»?
7. Аргументуйте значення для формування особистості студента кризи його ідентичності?
8. Проаналізуйте, в яких проявах поведінки та рисах особистості студента виявляється успішність його адаптації до умов вищого навчального закладу?
Завдання для самостійної роботи
1. Опрацювати першоджерела (конспект, тези).
2. Визначити основні поняття теми, які не подані у глосарії, та виписати їх із поясненням у тематичний словник.
3. Скласти психологічний портрет «ідеального», на Вашу думку, студента.
4. Запропонувати власну програму підвищення рівня соціально-психологічної адаптації студента до навчання у вищій школі.