Тема 1.3. Викладач як суб’єкт управління навчально-професійною діяльністю
У вищому навчальному закладі.
Компетенції (прогнозовані результати навчання)
Знання: основних понять теми, специфіки педагогічної діяльності викладача вищої школи, вимог до викладача та науково-педагогічного працівника.
Уміння:характеризувати специфічні здібності викладача вищої школи, які сприяють успішній педагогічній діяльності, описати характерметодичної діяльності науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу.
1. Психолого-педагогічні особливості науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи.
2. Психологія педагогічної взаємодії викладача зі студентами:
2.1. Спілкування як форма контактної педагогічної взаємодії
2.2. Труднощі та бар’єри у професійно-педагогічному спілкуванні
3. Протиріччя і конфлікти у педагогічній взаємодії та засоби їх регулювання.
4. Вимоги до викладача як науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу.
Основні поняття теми: педагогічна діяльність, науково-педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, взаємини студент-викладач, бар’єри та стилі педагогічного спілкування, педагогічний конфлікт, конкуренція, компроміс, консенсус.
ОПОРНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ
| – гностичний; – проектувальний; – конструктивний; – організаторський; – діагностичний; – естетичний; – рефлексивний. |
Змістово-
функціональні
компоненти
науково-
педагогічної
діяльності
| передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з навчально-методичною та науково-дослідною роботою. |
Професіоналізм
діяльності
викладача
вищої школи
| це якісна характеристика суб’єкта праці, яка відображає високий рівень розвитку професійно важливих і особистісно-ділових якостей, що забезпечують ефективність педагогічної діяльності. |
Професіоналізм
викладача
як особистості
| це сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості (інтереси, нахили, переконання, ідеали – ціннісні орієнтації, які виражають світогляд людини). Різновиди професійно-педагогічної спрямованості: справжня, формальна і хибна. |
Професійно-
педагогічна
спрямованість
викладача
| – моральні якості (совість, воля, організованість, оптимізм, справедливість, об’єктивність, самоконтроль, дисциплінованість, вимогливість, тактовність, порядність, чесність, щирість, толерантність, доброзичливість, професійна чесність); – загальногромадянські якості: громадянська активність, національна самосвідомість, толерантність, оптимізм, гуманізм, відповідальність, працелюбність. |
Основні
характеристики
особистості
викладача
| сукупністю професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості. |
викладачів
визначається
Педагогічна праця викладача вищого навчального закладу є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру, спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції.
Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – це діяльність, яка спрямована на підготовку висококваліфікованого фахівця, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства.
Однією з особливостей педагогічної діяльності є її динамічність, яка зумовлена тим, що об'єкт педагогічного впливу (студент) постійно розвивається, змінюється. Педагогічна діяльність передбачає безпосередні контакти зі студентами. У процесі такого спілкування викладач впливає на них не лише своїми знаннями, а й емоційно-вольовими якостями, світоглядом тощо. Ставлення до студентів детермінує організаторську діяльність викладача, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним, ліберальним. У педагогічній діяльності студент є суб'єктом не лише виховання, а й навчання, оскільки виховний вплив ефективний лише за умови, що студент сам буде активним учасником навчально-виховного процесу, тобто використовуватиме засвоєне знання як засіб для самовдосконалення.
Ще однією особливістю педагогічної діяльності є те, що викладач працює не лише з окремими студентами, а й з колективами академічних груп, курсів, які теж є об'єктами і суб'єктами навчання й виховання. Це вимагає від викладача володіння методикою використання виховного впливу на колектив.
Викладач у своїй діяльності повинен досконало володіти основним інструментом – мовою і мовленням. Слово рідної мови є могутнім засобом духовного контакту, морального впливу і переконання.
Основні напрями педагогічної діяльності викладача: навчальна, організаційно-методична, наукова, виховна, громадська.
Визначальною функцією праці викладача є навчальна діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. З навчальною роботою тісно пов'язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та вдосконалення.
Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з науково-дослідницькою,яка збагачує його внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань.
Виховну діяльність викладач здійснює передусім у процесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у позалекційний час. Необхідно, щоб кожен викладач усвідомив важливість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізував цю функцію не лише через співбесіди, кураторську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, проведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі.
Професіоналізм викладача вищого навчального закладу виявляється в умінні на основі аналізу педагогічних ситуацій бачити і формулювати педагогічні завдання та знаходити оптимальні способи їх розв’язання. Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важливі вміння та психологічні якості, необхідні для її реалізації.
Психолого-педагогічна структура діяльності– це система дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань. У цій системі виокремлюють такі функціональні компоненти за Н. Кузьміною: гносеологічний, конструктивний, організаційний, комунікативний. Психологічна структура діяльності викладача є динамічною і з оволодінням майстерністю змінюється.
Структуру діяльності викладача розглядають у двох аспектах. Перший її аспект передбачає взаємозв'язок знань і умінь:
– спеціальних (знання теорії своєї науки та практичні вміння застосовувати їх у педагогічній діяльності);
– педагогічних (знання дидактики вищої школи, теорії виховання, усвідомлення основної мети навчання і виховання у вищому навчальному закладі, діагностика професійних даних майбутнього спеціаліста, прогнозування його фахового зростання);
– психологічних (знання психологічних основ викладання обраного предмета, психічних станів студентів і свого власного, закономірностей вікових та індивідуальних особливостей сприймання студентами змісту навчання);
– методичних (знання шляхів, методів, прийомів і засобів донесення наукової інформації до студентів).
Другий аспект структури педагогічної праці викладача – це його конструктивна, організаційно-мобілізуюча, комунікативно-розвивальна, інформаційно-орієнтуюча, дослідницька і гносеологічна діяльність, що передбачає високу кваліфікацію.
Особливості педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі передбачають певні вимоги до особистості викладача, зокрема: усвідомлення свого громадянського обов'язку – виховання гідних громадян країни, висококваліфікованих спеціалістів для різних галузей економіки, освіти, культури; досконале володіння своїм предметом, методикою викладання, управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів.
Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-специфічні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності: організаторсько-педагогічні; дидактичні; перцептивні; комунікативні; сугестивні; гносеологічно-дослідницькі; науково-пізнавальні.
Творчий викладач виступає і як дослідник, який, спираючись на основні положення теорії навчання і виховання, досліджує навчально-виховний процес, робить висновки, експериментує.
Важливу роль у вихованні і навчанні студентів відіграють особистісні якості викладача вищого навчального закладу, оскільки він постійно перебуває у сфері уваги молодих людей. Викладач є для студента і взірцем, і засобом виховного впливу на нього. Студент, наслідуючи викладача, переймає його знання, вміння, манери тощо. Знання педагога, його кращі моральні й вольові якості є потужним засобом переконання і впливу на студента. Викладач, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них вважається авторитетним.
Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв'язання професійних завдань, у тому числі й творчих. Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою.
Гармонійне поєднання наукової та педагогічної роботи в діяльності викладача підвищує ефективність викладання, посилює пізнавальний творчий його аспект.
Професіоналізм діяльності визначається високим розвитком фахового (предметного) і педагогічного мислення.
Культура мислення передбачає володіння професійною термінологією, засвоєння понятійного апарату науки, глибоку ерудицію, начитаність у галузі свого наукового предмету.
Провідною характеристикою творчого педагогічного мислення є здатність бачити процеси та явища в динаміці й розвитку.
Викладач вищого навчального закладу повинен постійно працювати над удосконаленням своєї педагогічної майстерності, від чого значною мірою залежать результати його роботи.
Педагогічна майстерність – сукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень професійної діяльності педагога.
Складовими професійної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педагогічна моральність, професійно значущі якості, зовнішня культура.
Усі ці компоненти-характеристики створюють передумови для перетворення педагогічної діяльності на мистецтво. Досягнення цього є тривалим і складним процесом.
Особливості педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі передбачають вимоги до особистості науково-педагогічного працівника. Серед них виокремлюють усвідомлення свого громадянського обов'язку, досконале володіння своїм предметом, майстерне володіння методикою викладання та управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів.
Педагогічна спрямованість науково-педагогічного працівника означає його установку на взаємодію, терпіння і допомогу студентам. Вона виявляється у спрямованості думок і прагнень на навчання й виховання студентів, у манері розмовляти, взаємодіяти тощо.
Ерудованість науково-педагогічного працівника виявляється в тому, що він, окрім глибоких знань свого предмета, має володіти ґрунтовними знаннями з питань філософії, політики, мистецтва, сучасних досягнень науки і техніки. Широта його інтересів дає змогу спрямувати студентів на цікаві справи, допомагати їм в організації змістовного дозвілля.
Науково-педагогічному працівнику необхідна творчість у педагогічній діяльності. Як творча особистість він перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає і використовує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, досконаліші, раціональніші педагогічні технології.
Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-специфічні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності, а саме:
– організаторсько-педагогічні здібності (організація навчально-пізнавальної діяльності студентів і власної діяльності, загальне та професійне самовдосконалення);
– дидактичні здібності (підготовка навчальних матеріалів, доступність, виразність, переконливість під час пояснення навчального матеріалу; здійснення мотивації діяльності);
– перцептивні здібності (об'єктивне оцінювання емоційного стану студентів і його врахування у навчальній діяльності):
– комунікативні здібності (налагодження педагогічно доцільних стосунків зі студентами та колегами з навчально-виховної діяльності):
– сугестивні здібності (здібності емоційно-вольового впливу на людину);
– гносеологічно-дослідницькі здібності (виявляються в умінні пізнати й об'єктивно оцінити педагогічні явища та процеси; їх рівень залежить від рівня дослідницької культури викладача, його методологічних знань і дослідницьких умінь);
– науково-пізнавальні здібності (володіння науковими знаннями, розуміння взаємозв'язків між науками).
Творчий науково-педагогічний працівник досліджує навчально-виховний процес, робить висновки, експериментує. Здійснення педагогічної діяльності на дослідницькому рівні, творчий підхід до неї вимагає від науково-педагогічного працівника постійної роботи над собою.
Науково-педагогічний працівник має бути носієм високих моральних якостей.
Важливою вимогою до науково-педагогічного працівника залишається уміння володіти власною емоційно-вольовою сферою та доцільно використовувати емоції, щоб вплинути на студента, змусивши його пережити певну ситуацію. Крім того, педагогу необхідно виявляти емоцїі і волю у несподіваних ситуаціях педагогічного процесу, що потребує розвинутого педагогічного самовладання, витримки, вміння швидко вибирати шляхи адекватного реагування на ситуацію, правильно її розв'язувати.
Для успішної роботи зі студентами науково-педагогічний працівник має бути цілеспрямованим, ініціативним, дисциплінованим, вимогливим до себе та інших. Особливо важливі для нього витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією й винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.
Науково-педагогічний працівник має володіти педагогічною спостережливістю й уважністю. Спостерігаючи за студентами, науково-педагогічний працівник отримує інформацію про їхні індивідуальні особливості, розуміння ними навчального матеріалу, ставлення до навчання й стосунки між ними, настрої та психічні стани, реагування на зауваження та оцінку успіхів у навчанні й поведінці.
Під час навчальних занять науково-педагогічному працівникові необхідно тримати в полі зору всіх студентів групи. Він має концентрувати свою увагу на викладенні теми, зміні різних видів навчальних завдань і засобів, а також зосереджувати свою увагу на написаному тексті, щоб не допустити помилок у словах, формулах, обчисленнях тощо.
Педагогічну діяльність науково-педагогічного працівника має супроводжувати натхнення та інтуїція.
Науково-педагогічний працівник має досконало володіти мовою і мисленням. Педагогічне мислення науково-педагогічного працівника полягає у здатності застосовувати теоретичні положення філософії, психології, педагогіки, методики у конкретних педагогічних ситуаціях навчально-виховної роботи.
Оптимістичність науково-педагогічного працівника має бути його невід'ємною рисою. її наявність впливає на ефективність навчання і виховання студентів, викликає у них позитивні емоції, добрий настрій і захопленість справою, активність, рішучість, упевненість у своїх силах.
Педагогічний такт науково-педагогічного працівника виявляється у психолого-педагогічних особливостях його поведінки, взаємодії зі студентами. Він потрібен науково-педагогічному працівнику в системі його виховного впливу і на студентський колектив, і на кожного студента зокрема.
Науково-педагогічний працівник має постійно підтримувати хороший зовнішній вигляд, рівень фізичного, духовного і психічного здоров'я.
Сукупність особистих якостей науково-педагогічного працівника формує його авторитет, тобто загальновизнану студентами значущість його достоїнств й основану на цьому силу його виховного впливу. Авторитетним є той науково-педагогічний працівник, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них.
Науково-педагогічний працівник має постійно адекватно оцінювати свою особистість.
Завдання та запитання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте вимоги, які висувають до науково-педагогічного працівника.
2. Розкрийте сутність педагогічного такту науково-педагогічного працівника.
3. Проаналізуйте сутність таких вимог до науково-педагогічного працівника – володіти власною емоційно-вольовою сферою та доцільно використовувати емоції.
Завдання для самостійної роботи
1. Опишіть професійно-специфічні здібності науково-педагогічного працівника, які сприяють його успішній науково-педагогічній діяльності.
Безпосередніми учасниками педагогічної взаємодії є викладач і студент. Саме в педагогічній взаємодії кожен із них знаходить умови для власного особистісного зростання.
Формою педагогічної взаємодії є спілкування – вербальний або невербальний контакт. Спілкування – цепроцес обміну між людьми певними результатами їх психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами.
Професійно-педагогічне спілкування становить основу науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи. Всі основні форми організації навчального процесу (лекція, семінарське заняття, іспит та ін.), виховна робота та науково-методична діяльність у вищій школі пройняті цим складним і багатофункціональним соціально-психологічним явищем.
Педагогічне спілкування є способом реалізації змісту, методів і прийомів педагогічних впливів, спрямованих на формування особистості студента.
Педагогічне спілкування, як особливе соціально-психологічне явище, характеризується такими функціями:
– соціально-перцептивною;
– комунікативно-поведінковою;
– емоційною;
– соціальною самопрезентацією.
Значення педагогічного спілкування:
1. Завдяки спілкуванню викладач виступає персоніфікованим посередником між грамою наукових ідей і студентом.
2. Через експресію викладач «заражає» студентів своїм інтересом до науки, викликає в них живий інтерес до неї.
3. Викладач своїм прикладом спілкування пропонує культурну норму взаємин і тим самим формує в майбутнього фахівця комунікативну компетентність.
Щоб спілкування було конструктивним (а не деструктивним) на кожному етапі, викладачеві треба володіти психолого-педагогічною культурою спілкування, а саме:
– знати психологію студентського віку та особливості конкретної студентської аудиторії;
– об'єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;
– вміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу), залучати до активної роботи всіх студентів;
– вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям і психічному стану студентів;
– володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, організації діалогічної взаємодії;
– своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;
– аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.
Психологічно виправданим і повноцінним міжособистісне педагогічне спілкування будується за принципом суб'єкт – суб'єктної взаємодії:
1) сприймання співрозмовника як індивідуальності зі своїми потребами та інтересами;
2) виявлення зацікавленості в партнері, співпереживання (емпатія) його успіхам або невдачам;
3) визнання права партнера на незгоду, на свою думку, на право вибору поведінки та на відповідальність за свій вибір.
Це дає можливість встановити щирі, довірливі стосунки викладачів і студентів.
Для професійного спілкування важливими є такі вміння: транслювати особистісне «Я» іншому суб'єкту; чути й бачити іншу людину; співпереживати іншому «Я»; приймати іншого як даність; поважати іншу людину; зберігати особливості власного «Я».
Особливості комунікативних здібностей педагога, характер його взаємин зі студентами, творча індивідуальність педагога й студента віддзеркалюються у стилі професійно-педагогічного спілкування. Стиль спілкування – це індивідуально-типологічні особливості педагогічної взаємодії викладача зі студентами. Серед типових класифікацій вирізняють такі стилі: захоплення спільною творчою діяльністю, дружня прихильність, спілкування-залякування, спілкування-загравання та інші. Стиль спілкування безпосередньо впливає на атмосферу емоційного благополуччя під час лекції, семінарського заняття або екзамену, що суттєво позначається на результативності навчальної діяльності студентів.
Організаційно-управлінським центром педагогічної взаємодії в спілкуванні є педагогічна позиція викладача. У ній поєднується і його професійна свідомість, і професійна діяльність. Перша позиція –позиція розуміння. Щоб навчитися розуміти співрозмовника, треба розвивати в собі рефлексію: об'єктивно оцінювати себе, критично ставитися до себе, уважно вислуховувати аргументи співрозмовника, пояснення ним причин своєї поведінки, бути проникливим до змісту й мотивів повідомлення, вникати в проблеми, не бути упередженим, не поспішати з критичним і категоричним висновком. Інакше виникає взаємонепорозуміння – смисловий бар'єр, який веде спочатку до неповаги до викладача, а потім до небажання спілкуватися з ним.
Причиною непорозуміння між викладачем і студентом може бути спалах власних емоцій. При спалаху негативних емоцій краще не застосовувати аналізу стосунків і не вирішувати їх. Спалах негативних емоцій викликає у відповідь спалах емоцій у співрозмовника і призводить до відчуженості один від одного.
Перешкодою до взаєморозуміння є також абсолютизація рольових позицій, що виявляється в дидактичному центризмі.
Друга позиція – позиція визнання викладачем студента як особистості,яка має право на свій вибір, свої думки і свою позицію. Позиція викладача тут виявляється в його вірів розум студента, у його позитивні прагнення до розкриття своїх потенційних можливостей і саморозвитку.
Таким чином, визнання студента в педагогічному спілкуванні створює особистість майбутнього професіонала, володаря позитивної самооцінки, рефлексії.
Третя позиція викладача – безумовне прийняття студента як особистості.
Прийняття студента – це визнання його права на будь-яку гаму власних почуттів без ризику втратити повагу викладача.
У викладачів-початківців у професійно-педагогічному спілкуванні зі студентами трапляються такі труднощі: невміння налагодити контакт з аудиторією; нерозуміння внутрішньої психологічної позиції студента; складнощі керування спілкуванням під час лекційних, семінарських та інших занять; невміння перебудовувати стосунки зі студентами відповідно до педагогічних завдань, які змінюються; труднощі мовного спілкування і передачі власного емоційного ставлення до навчального матеріалу; невміння керувати власним психічним станом у стресових ситуаціях спілкування.
Для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб'єктами педагогічного процесу, важливо долати такі бар'єри професійно-педагогічного спілкування: невідповідності настанов і мотивів; побоювання групи; відсутності контакту; звуження функцій спілкування; негативної настанови на академічну групу; побоювання педагогічних помилок; наслідування.. Найбільш типові бар'єри спілкування такі: смисловий, моральний, інтелектуальний, ригідний, емоційний, естетичний.
Для педагогічної взаємодії характерні протиріччя. Протиріччя є підґрунтям конфліктних ситуацій.
Конфліктна ситуація – це виникнення і загострення протиріч. Види конфліктних ситуацій: конфліктні ситуації діяльності (невиконання навчальних завдань), конфліктні ситуації поведінки, конфліктні ситуації стосунків.
Якщо конфліктні ситуації не регулюються, то виникає конфлікт.
Конфлікт – загострена суперечність, що виникає між викладачем і студентом у зв'язку з вирішенням питань навчально-виробничого, громадського або особистісного характеру. Конфлікт завжди виступає як протидія однієї особи іншій особі або групі людей (викладач – студентська група). Це зіткнення їхніх інтересів і прагнень. Конфлікти можуть виникати на функціональних або особистісних засадах і бути конструктивними або деструктивними. Конструктивні конфлікти виявляються в принципових зіткненнях думок, дискусіях, які ведуть до відкриття істини та є джерелом саморозвитку, самовдосконалення. Деструктивні конфлікти – це непорозуміння, сварки, які потрібно вирішувати, ліквідовувати їхні причини, що сприяє оздоровленню морально-психологічного клімату в колективі, підвищує працездатність його членів.
Форми конфліктної поведінки студентів: порушення трудової дисципліни; зухвала поведінка; незгода і критика; пропозиції викладача; ухиляння від виконання завдань; ігнорування педагогічних вимог.
Вихід із конфліктної ситуації має для студентів виховне значення. Для аналізу конфліктної ситуації потрібно:
– відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його причини;
– встановити ділову зону конфлікту, визначити відношення предмета незгоди до навчально-виробничої діяльності і ділових взаємин;
– з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у конфлікті;
– визначити спрямованість конкретних дій учасників конфлікту;
– зберігати самовладання, витримку;
– обмірковувати проблеми;
– намагатися підтримувати баланс ділових стосунків у конструктивних межах.
За вирішення конфлікту відповідає викладач. Із конфліктами викладач повинен справлятися самостійно.
Рекомендована література
Основна
1. Подоляк Л. Г., Юрченко В. І. Психологія вищої школи К.: 2000, – 313с.
2. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи (Практикум), – К.: 2008, – 333 с.
3. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования М.: 2005. – 392 с.
Додаткова
1. Долинська Л.В.Стилі педагогічного спілкування та можливості його формування в процесі професійної підготовки майбутнього вчителя // Психологія: Зб. наук. праць. – К.: НПУ, 1999. – Вип. 1 (4). – С. 64-69.
4. Загітова К.І.Психологічні умови конструктивного вирішення конфліктів у професійних ситуаціях // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти. –К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. – Ч.2. – С. 46-49.
2. Корніяка О.М.Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування // Практична психологія і соціальна робота. – 2003. – №1. – С. 38-43.
3. Левківський Б.Підвищення педмайстерності викладачів ВНЗ // Вища школа. – 2005. – №3. – С. 57-59.
4. Матяш-Заяц Л.П.Передумови виникнення конфліктів у ранньому юнацькому віці // Вісник НПУ ім. М. Драгоманова. – К.: НПУ, 2002. – Вип. 3. – С. 18-20.
5. Середницька І. Стресостійкість як спосіб попередження конфліктів у студентської молоді // Педагогічна думка. – 2005. – №4. – С. 20-24. Колошин В.Ф.Самоактуалізація викладача // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. – № 1. – С. 7-9.
6. Сидоренко О.Л.Про способи підвищення ефективності взаємодії викладача зі студентами // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. – 2002. – № 1-2. – С. 83-88.
7. Соколова І.М. Рівень конфліктності та ступінь емоційного напруження у студентів молодших курсів // Вісн. Харків. держ. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2001. – Вип. 5: Психологія. – С. 170-174.
Завдання та запитання для самоконтролю
1. Розкрийте специфіку педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу порівняно з діяльністю шкільного вчителя.
2. Проаналізуйте психологічні умови, які визначають ефективність діяльності викладача вищої школи.
3. Доведіть, що педагогічна діяльність викладача має творчий характер. Особливості педагогічної творчості.
4. Обгрунтуйте критерії оцінки ефективності діяльності викладача вищої школи.
5. Визначте, які стилі професійно-педагогічного спілкування є найбільш оптимальними щодо розв'язання завдання професійної підготовки й особистісного зростання студента як майбутнього вчителя. Доведіть свою думку.
6. Проаналізуйте психологічні засоби, методи та прийоми, які підвищують ефективність професійно-педагогічного спілкування зі студентською аудиторією під час лекції, на семінарських заняттях і екзамені.
7. Схарактеризуйте особливості педагогічного конфлікту, стадії його розвитку.
8. З’ясуйте причини виникнення конфліктів у взаєминах «студент – викладач» і «викладач – студентська академічна група».
9. Проаналізуйте шляхи конструктивного подолання бар'єрів і вирішення конфліктів у педагогічній взаємодії «викладач – студент».
Завдання для самостійної роботи
1. Опрацюйте першоджерела (конспект, тезиси, літературу).
2. Визначте основні поняття теми, які не подані у глосарії та виписати їх із поясненням у тематичний словник.
3. Складіть таблицю професійних і особистісних якостей викладача вищої школи.
4. Дайте характеристику тактовності й коректності викладача в спілкуванні зі студентами.
5. Сформулюйте психологічні настанови для молодого викладача вищої школи у спілкування зі студентами та колегами кафедри.
6. Наведіть приклади бар'єрів спілкування, які заважають взаємопорозумінню.
7. Складіть алгоритм розв’язання конфлікту.
Змістовий модуль 2