Пудтвырды′лы прыговóр на росп’я′тте

 

6. На кáжнэ свя′то звольня′в Вин одногó тюрэ′мшчыка, за якóго просы′лы.

7. Тоды′ був в тюрмí оды′н чоловíк, шо звáвся Варáвва, рáзом с свойíмы супи′лныкамы, якы′йі пры заворýсы чоловíка забы′лы.

8. І нарóд, якы′й зобрáвся, став крычя′ты й просы′ты Пылáта тóе, шо вин йім робы′в зáвшы.

9. Пылáт сказáв йім на гэ′тэ: «Хóчытэ, я вам звóльню Царя′ Иудéйського?»

10. Бо вин знав, шо пэршосвяшчэ′ннікы чы′рыз завы′дкы оддалы′ Ёгó.

11. Алэ′ пэршосвяшчэ′ннікы звылы′ нарóд, шо ліпш коб Варáвву пусты′в.

12. То Пылáт на гэ′тэ знов спытáв йіх: «Шо ж вытэ′ хóчытэ, шоб я зробы′в с тым, Якóго вытэ′ зовэ′тэ Царéм Иудéйськым?»

13. Воны′ знов закрычя′лы: «Розопны′ Ёгó!»

14. Пылáт сказáв йім: «Якóе Вин зробы′в зло?» Алэ′ воны′ шэ ёмч стáлы крычя′ты: «Розопны′ Ёгó!»

15. Пылáт хотíв догоды′ты ля нарóда і вы′пустыв ля йіх Варáвву, а Ісýса засуды′в, шоб Ёгó збы′лы і роспъялы′.

 

Збы′ткы з Ісýса

 

16. Солдáты вы′вылы Ёгó на сырэ′дыну дворá, шо зовэ′цьця прытор, і склы′калы всёгó свогó полкá.

17. І наложы′лы на Ёгó баграны′цю, і сплíвшы тырнóвого вынкá, зложы′лы Ёмý на гóлову.

18. І стáлы «вытáты» Ёгó: «Раднíй, Цар Іудéйськый!»

19. І бы′лы Ёгó по головí тростóвыю клю′чкыю, і плёвáлы на Ёгó, і, стáвшы на колíна, клáнялысь Ёмý.

 

Ісýса выдýть роспынáты

 

20. А як назбытковáлыся з Ёгó, знялы′ з Ёгó баграны′цю, зложы′лы Ёмý Ёгó влáсну одэ′жу і повылы′ Ёгó, шоб росп’я′ты.

21. І застáвылы одногó чоловíка, Сы′мона Корынэ′йця, бáтька Олыксáндра і Рýфа, шо йшов с пóля, шоб вин ніс Ёгó кры′жа.

 

[с. 135↑]

 

22. І прывылы′ Ёгó на мíстыну, шо зовэ′цьця Голгóфа, гэ′то знáчыть – «Чырып’я′нэ мíсьце».

 

Ісýса роспынáють

 

23. І давáлы Ёмý пы′ты вынá с смы′рныю, алэ′ Вин ны схотíв.

24. А росп’я′вшы, подылы′лы Ёгó одэ′жу, кы′нувшы жэ′рыба, шо комý попадэ′.

25. Булá трэ′тя годы′на (по-нáшому, дывя′та годы′на), як Ёгó росп’ялы′.

26. І булá нáпысь Ёгó выны′: «Цар Іудéйськый».

27. З йім росп’ялы′ двох розби′йныкув, одногó по прáву, дрýгого по ліву рýку од Ёгó.

28. І збулóсь слóво Пысáння: «До злочы′нцюв залы′чаный» (Ісаія 53, 12).

 

Збы′ткы над росп’я′тым Ісýсом

 

29. А ты′йі, шо прохóдылы, гыды′лы Ёгó, хытáючы гóловамы і кáжучы: «О! Той, шо руйнýе храм, а чы′рыз тры дні одстрóюе (одбудóвуе)!

30. Вы′ратуй Самóго Сыбэ′ і зыйды′ с кры′жа!»

31. Похóжо й пэршосвяшчэ′ннікы с кнíжныкамы, насмíхуючысь, говоры′лы оды′н одномý: «Гы′нчых ратовáв, а Сыбэ′ ны мóжэ вратовáты.

32. Хрыстóс, Цар Ізрáілюв, хай зы′йдэ зáрэ с кры′жа, шоб мы бáчылы, то повíрымо!» І росп’я′ты з Йім гэ′так сáмо обля′скувалы словáмы Ёгó.

 

Смэрть Ісýса

 

33. В шисть часóв (по-нáшому, в дэ′вэть часóв) стáло пóночы по всюй зымнí, і аж до дывя′тыйі годы′ны (до трэ′тійі годы′ны пополýдню).

34. В дэ′вэть часóв Ісýс ё′мко заголосы′в: «Элойí! Элойí! Ламá савахтанí?» Гэ′то знáчыть: «Бóжэ Мий! Бóжэ Мий! Нáшо Ты Мынэ′ покы′нув?»

 

[с. 136↑]

 

35. Дэ′хто с тых, шо там стоя′лы, почýвшы, казáлы: «Гэ′то Ілью′ клы′чэ».

36. А оды′н побíг, набрáв в гýбку óцёту і, насады′вшы йійí на кы′я, давáв Ёмý смоктáты, кáжучы: «Обождíтэ, пубáчымо, чы пры′дэ Ілья′, шоб зня′ты Ёгó».

37. А Ісýс, заголосы′вшы ё′мко, оддáв дýшу.