Ісýс доганя′е нывíрным

 

30. А фарысéйі і закóнныкы ны прыйнялы′ Бóжыйі вóлі про йіх, ны охрысты′вшысь в ёгó.

31. Тоды′ Госпóдь сказáв: «До когó Я прырумня′ю людэ′й гэ′того рóду? На когó воны′ похóжы?

32. Воны′ похóжы на дытэ′й, шо сыдя′ть на гýлыці, клы′чуть однэ′ одногó й кáжуть: «Мы грáлы вам на свысьцёлóвы, а вытэ′ ны гуля′лы; мы спывáлы жя′лосны піснí, а вытэ′ ны плáкалы».

33. Бо прышóв Іоáнн Хрыстíтель: ны хлíба ны йісьць, ны вынá ны п’е; і вытэ′ кáжытэ: «В ёмý лыхы′й».

34. Прышóв Сын Людськы′й: йісьць і п’е; і кáжытэ: «Гэ′то Чоловíк, шо лю′быть пойíсты й вы′пыты, Вин друг ля мы′тныкув (мы′тарів) і ля грíшныкув».

35. І опрáвдана прымýдрость всíмы йійí дытьмы′.

 

Ісýс просты′в грышны′цю

 

36. Оды′н фарысéй просы′в Ёгó пойíсты рáзом з йім; і Вин, зайшóвшы в хáту фарысéя, прысíв.

37. І от однá молоды′ця с тогó мíста, грышны′ця, повíдавшы, шо Вин в фарысéя в хáты і пры столí, прыныслá олыбáстрову посýдыну з мы′ром.

 

[с. 163↑]

 

38. І стáвшы ззáду кóло Ёгó ныг і плáчучы, почалá облывáты Ёгó нóгы слёзьмы′ і вытырáты свойíмы косьмы′, і цыловáла нóгы Ёгó, і мáзала мы′ром.

39. Бáчачы гэ′тэ, фарысей, шо запросы′в Ёгó, подýмав сам собí: «Шоб Вин був прорóком, то вíдав бы, хто і якáя молоды′ця дотыкáйіцьця до Ёгó, бо вонá ж грышны′ця».

40. Заговоры′вшы до Ёгó, Ісýс сказáв: «Сы′мон! Я мáю тобí шось сказáты». Вин кáжэ: «Скажы′, Учíтілю».

41. Ісýс кáжэ: «У одногó крыдíтора два чоловíкы булы′ в довгáх: оды′н був выновáтый пятсóт дынáрув, а дрýгый підіся′т (пыдыся′т).

42. Алэ′ як воны′ ны мáлы чым заплаты′ты, то вин просты′в обыё′м. Скажíтэ онó, якы′й з йіх ёмч ёгó любы′тымэ?»

43. Сы′мон кáжэ: «Дýмаю, той, якóму бильш просты′в». І сказáв Вин ёму: «Россуды′в ты правды′во».

44. І повырнýвшысь до молоды′ці, сказáв Сы′моновы: «Чы ты бáчыш гэ′ту молоды′цю? Я прышóв в твою′ хáту, і ты воды′ Мынí на нóгы ны дав. А вонá слёзьмы′ облылá Мынí нóгы і свойíмы косьмы′ вы′тырла.

45. Ты Мынэ′ ны поцыловáв. А вонá с тогó чя′су, як Я прышóв, ны пырыстаé цыловáты Мынí нóгы.

46. Ты головы′ Мэ′йі голíйію ны помáзав, а вонá мы′ром помáзала Мынí нóгы.

47. То от чы′рыз гэ′тэ кажý тобí: мнóгы грыхы′ йійí прошчя′юцьця за тóе, шо вонá Мынэ′ ё′мко полюбы′ла. А комý мáло прошчя′йіцьця, той мáло любы′в».

48. А ля йійí сказáв: «Прошчя′юцьця тобí грыхы′!»

49. Ты′йі, шо булы′ з Йім кóло столá, стáлы сáмы с собóю говоры′ты: «Хто гэ′то Такы′й, шо й грыхы′ прошчя′е?»

50. А ля молоды′ці Вин сказáв: «Твоя′ вíра вы′ратовала тыбэ′. Іды′ спокы′йно собí!»

 

Глава 8

За Ісýсом пошлы′ молодыцí

 

1. Пóсля гэ′того Вин ходы′в по містáх і сё′лах, проповíдуючы і

роскáзуючы дóбры вíсты про Цáрыство Бóжэ, і з йім дванáццэть,

 

[с. 164↑]

 

2. і дэ′хто з молодыцей, якы′х Вин збáвыв од лыхы′х дýхув і хворóбэй, -- Марíя, якýю звáлы Магдалы′на, з якэ′йі вы′йшло сім лыхы′х дýхув,

3. і Іоáнна, жи′нка Хýзы, вря′дныка І′родового, і Сусáнна, і шэ мнóго якы′йі, шо служы′лы Ёмý с свэ′йі мáйкы.

 

Ісýс гýчыть людэ′й пры′тчамы. Пры′тча про сывакá

 

4. А як зобрáлось мнóго людэ′й, і з усíх міст лю′дэ схóдылысь до Ёгó, Вин став говоры′ты пры′тчыю.

5. «От вы′йшов сывáк сíяты свойí зэ′рнята. А як сíяв, то гы′нчэ впáло пры дорóзы, і булó повытóптуванэ, і птушкы′ ныбэ′сны повыдзё′вбувалы ёгó.

6. А гы′нчэ впáло на кáмэнь, і зыйшóвшы, всóхло, бо ны булó ёму воды′ (волóгы).

7. А гы′нчэ впáло в бур’янí, і вы′рос бур’я′н, і заглушы′в ёгó.

8. Гы′нчэ ж упáло на дóбру зэ′мню, і зыйшóвшы, зароды′ло в сто раз бильш, чым сíялось». Сказáвшы гэ′тэ, вы′гукнув: «Хто мáе гýшы, шоб слýхаты, то хай чýе».

9. А учынікы′ Ёгó спытáлы в Ёгó: «Шо моглá знáчыты гэ′та пры′тча?»

10. Вин сказáв: «Вам дáно вíдаты тáйны Цáрыства Бóжого, а ля гы′нчых воны′ в пры′тчах, то от воны′, бáчачы, ны бáчять, і чýючы, ны понімáють (ны розбырáюцьця).

11. От шо знáчыть гэ′та пры′тча: зэ′рнята – гэ′то слóво Бóжэ.

12. А впáвшэ пры дорóзы – гэ′то ты′йі, шо слýхають, до якы′х пóсля прыхóдыть лыхы′й і забырáе слóво з йíхого сэ′рця, шоб воны′ ны повíрылы і ны вы′ратовалысь.

13. А впáвшэ на кáмэнь – гэ′то ты′йі, шо як почýють слóво, то з рáдосьцю ёго прыймáють, алэ′ воны′ ны мáють кóрыня, і вíрують до чя′су, а як трáпыцьця спокýса, то отступáють.

14. А шо впáло мыз бур’янóм – гэ′то ты′йі, якы′йі слýхають слóво, алэ′ отхóдячы, заглýшуюцьця клóпотамы, богáством, рóскошшу, і ны даю′ть коры′сты.

15. А тóе, шо впáло на дóбру зэ′мню, -- гэ′то ты′йі, якы′йі почýвшы слóво, бырыжýть ёгó в дóброму і чы′стому сэ′рцы і даю′ть коры′сть в тырпíнні.

 

[с. 165↑]

 

 

Ны хавáйтэ выднá

 

16. Ныхтó, запалы′вшы свíчку, ны закрывáе йійí посýдыныю, абó ны стáвыть пуд крóваты, а стáвыть на пудсвíчнык, шоб як хто вхóдыв, то бáчыв выднó.

17. Бо нымá тáйного, шоб ны стáло я′вным, ны схáваного, шоб ны стáло выдóмым і ны вы′явылося б.

18. То от дывíтэсь, як вытэ′ слýхайітэ: бо хто мáе, томý дáно бýдэ; а хто ны мáе, в тогó забырэ′цьця і тóе, шо вин дýмае мáты».