Пры′тча про чыля′дныка

 

7. Хто з вас, мáючы чыля′дныка, якы′й горэ′ чы пасэ′, як вэ′рныцьця вин с пóля, скáжэ ёмý: «Іды′ хучíй сады′сь за стыл»?

8. Зусíм нáчэй. Чы ж ны скáжэ ёмý: «Прышыхýй мынí повычэ′раты, да запны′сь і вхáжуй за мнóю, пóкы бýду йíсты й пы′ты, а пóсля йіж і пы сам?»

9. Чы бýдэ вин дя′куваты чыля′дныка за тóе, шо вин зробы′в так, як ёмý сказáлы? Ны дýмаю.

 

[с. 195↑]

 

10. Гэ′так і вытэ′, як зрóбытэ тóе, шо вам бýдэ прыкáзанэ, то кажíтэ: «Мы, чыля′дныкы, ныц ны вáрты, бо тóе, шо зробы′лы, то мýсылы булы′ зробы′ты».

 

По дорóзы в Йірусалы′м. Дэ′сэть вы′лічыв, оды′н самаря′нын подя′кував

 

11. Як ішлы′ в Йірусалы′м, то Вин прохóдыв пóмыз Самáрыйію і Галылэ′йію.

12. І от як вхóдыв Вин в однэ′ сылó, то судосы′лы Ёгó дэ′сэть хвóрых на прокáзу і стáлы óддаль.

13. І на ввэсь гóлос сказáлы: «Ісýс Учíтель! Помы′луй нас».

14. Пубáчывшы йіх, Вин сказáв йім: «Ідíтэ й покажíтэсь батюшкáм». І як воны′ йшлы, то очы′стылысь.

15. Оды′н з йіх, пубáчывшы, шо став здорóвый, вырнýвся і на ввэсь гóлос прославля′ючы Бóга,

16. прыпáв до Ёгó ныг і дя′кував Ёгó. Гэ′то був самаря′нын.

17. Тоды′ Ісýс сказáв: «Чы ж ны дэ′сэть очы′стылось? То дэ шэ дэ′вэть?

18. Як гэ′то воны′ ны вырнýлысь, шоб подя′куваты Бóга, крóмы гэ′того чужопáнця?»

19. І сказáв ёмý: «Встань і йды; твоя′ вíра вратовáла тыбэ′!»

 

Про Цáрыство Бóжэ

 

20. Спытáлы Ёгó фарысéйі, колы′ пры′дэ Цáрыство Бóжэ. То отказáв йім: «Ны пры′дэ Цáрыство Бóжэ, шоб ёгó мóжна булó вглэ′дыты,

21. і ны скáжуть: «от вонó гóндэ» чы «гэ′ндэ там». Бо от шо: Цáрыство Бóжэ в вас самы′х е».

 

Дэнь Сы′на Людськóго, шо пры′дэ

 

22. Шэ Вин казáв учынікáм: «Пры′дэ порá, шо вэ′льмы схóчытэ пубáчыты хоч одногó дня Сы′на Людськóго, і ны пубáчытэ.

23. І скáжуть вам: «гóндэ тут» чы «гэ′ндэ там» – то ны ходíтэ, шоб найты′ і ны бíгайтэ.

 

[с. 196↑]

 

24. Бо як чя′сом мыгнэ′ з одногó крáю нэ′ба до дрýгого, то гэ′такым бýдэ і Сын Людськы′й в Свий дэнь.

25. Алэ′ впырíдж пры′дыцьця Ёмý мнóго вы′покутуваты і бýты одрычóным гэ′тым рóдом.

26. Бо як булó в пóру Нóя, то гэ′так бýдэ і в пóру Сы′на Людськóго:

27. йíлы, пылы′, жыны′лысь, выхóдылы зáмуж до тогó дня, як Ной увыйшóв у ковчэ′г, і наступы′в потóп, і вы′губыв усíх.

28. Гэ′так сáмо як булó і пры Лóтовы: йíлы, пылы′, купля′лы, продавáлы, сады′лы, будовáлы.

29. Алэ′ тогó дня, як Лот вы′йшов с Содóма, лынýв з нэ′ба дошч з огню′ й сíркы і вы′губыв усíх.

30. Гэ′так бýдэ і в той дэнь, як Сын Людськы′й я′выцьця.

31. В той дэнь, як хто бýдэ на стрíсы, а ёгó маéтность в хáты, то той ны трэ′ба коб ішóв йійí забрáты; і хто бýдэ в пóлы, то гэ′так сáмо хай ны ворóчайіцьця додóму.

32. Помытáйтэ про жи′нку Лóтову.

33. Хто старáтымыцьця збырыжты′ свою′ дýшу, той погýбыть йійí, а хто погýбыть йійí, той йійí ожы′выть.

34. Кажý вам: тэ′йі нóчы двóе бýдуть в однýй постэ′лі: оды′н бýдэ взя′тый, а дрýгого остáвлять.

35. Дьві бýдуть молóты рáзом: однý возьмýть, а дрýгу остáвлять.

36. І двох бýдэ в пóлы, то одногó возьмýть, а дрýгого покы′нуть.

37. На гэ′тэ пытáлы Ёгó: «Дэ, Гóсподы?» А Вин отказáв йім: «Дэ труп, там збырýцьця й орлы′...»

 

Глава 18

Пры′тча про нысправыдлы′вого суддю′

 

1. Шэ росказáв Вин пры′тчу, як трэ′ба молы′тысь зáвшы і ны пáдаты

дýхом.

2. Казáв: «В одномý мíсты був суддя′, якы′й і Бóга ны боя′вся, і людэ′й

ны сорóмывся.

 

[с. 197↑]

 

3. В тым жэ мíсьці булá однá вдовы′ця. І вонá прыхóдыла до ёгó і казáла: «Обороны′ мынэ′ од могó кры′вдныка».

4. Алэ′ вин дóвго ны хотíв. А пóсля сказáв сам собí: «Хоч я й Бóга ны бою′сь і людэ′й ны сорóмнюсь,

5. алэ′ гэ′та вдовы′ця ны даé мынí зупокóю, то обороню′ йійí, шоб вонá бильш ны прыхóдыла надокучя′ты мынí».

6. І сказáв Госпóдь: «Чы чýйітэ, шо кáжэ суддя′ нысправыдлы′вый?

7. Чы ж Биг ны оборóныть Свойíх вы′браных, шо лáголять Ёгó дэнь і ныч, хоч і марýдыть з обороня′ннем?

8. Кажý ж вам, шо хýтко Вин йіх пры′ймэ пуд свою′ оборóну. Алэ′ Сын Людськы′й, прышóвшы, чы нáйдэ вíру на зымнí?

 

Пры′тча про фарысéя і мы′тныка (мы′тара)

 

9. Сказáв шэ пры′тчу ля дэ′якых, шо лычы′лы сыбэ′ вэ′льмы

прáвыднымы, а гы′нчых мáлы нызаны′ц.

10. «Два чоловíкы зайшлы′ в храм помолы′тысь: оды′н фарысéй, а дрýгый мы′тнык.

11. Фарысéй, стáвшы, молы′вся сам собí гэ′так: «Бóжэ! Дя′ку Тобí, шо я ны такы′й, як гы′нчы лю′дэ – шкуродё′ры, кры′вдныкы, роспýсны, або як гэ′той мы′тнык.

12. Я пошчý два рáзы на ты′ждэнь, даю′ дыся′ту чясть с тогó, шо прыдбáю».

13. А мы′тнык (мы′тар), стóячы здалíк, ны одвáжывся нáвэть гочэ′й звысты′ на нэ′бо, алэ′ быв сыбэ′ в грýды і говоры′в: «Бóжэ! Будь мы′лостывый до мынэ′ грíшного!»

14. Кажý вам, шо гэ′той вырнýвся додóму бильш опрáвданый, ныж той: бо кáжон, хто возвышя′е сыбэ′, бýдэ прыны′жаный, а хто прыны′жуе сыбэ′, той возвы′сыцьця».