Лíчынне слабóго пры Выфэ′зды

 

1. Пóсля тогó булó іудéйськэ свя′то, і Ісýс прышóв в Йірусалы′м.

2. Е′сьця в Йірусалы′мы кóло Овэ′ччых ворíт купáльня, шо зовэ′цьця по-гыбрáйському Выфэ′зда, шо знáчыть Мылосэ′рный дом, вонá мáла п’ять ґáнкув.

3. В йіх лыжя′ло мнóго-мнóго хвóрых, слыпы′х, крывы′х, сухы′х, шо ждáлы, шоб заколыхáлась водá.

4. Бо Анё′л Госпóдній дэ′колы схóдыв в купáльню і колыхáв вóду; і хто пэ′ршый пóсля тогó, як водá заколы′шыцьця, вхóдыв в йійí, той становы′вся зусíм здорóвым, на якýю хворóбу ны хворíв.

5. Був тут чоловíк, шо вжэ тры′ццэть вы′сім літ хворíв.

6. Ісýс, пубáчывшы ёгó лыжя′чого і повíдавшы, шо вин вжэ давнó хворíе, кáжэ ёмý: «Чы хóчыш полíпшаты?»

7. А хвóрый кáжэ Ёмý: «Гóсподы, ды′во шчо. Алэ′ в мынэ′ нымá чоловíка, шоб вин, як заколы′шыцьця водá, то опусты′в бы мынэ′ в вóду; а як я сам прыхóджу, то вжэ нíхто (хтось) гы′нчый пы′рыдо мнóю вхóдыть».

 

[с. 233↑]

 

8. Ісýс кáжэ ёмý: «Встань, возьмы′ свою′ постíль – і йды!»

9. І вин в тýю ж мыню′тыну і взяв постíль свою′, і пошóв. А гэ′тэ булó в субóту.

10. То іудéйі казáлы томý, шо полíпшав: «Тыпэ′р субóта, то ны трэ′ба булó брáты тобí постэ′лі».

11. А вин сказáв йім: «Хто мынэ′ зробы′в здорóвым, Той мынí сказáв: «Возьмы′ постíль свою′ і йды!»

12. Ёгó спытáлы: «Хто Той Чоловíк, шо сказáв тобí: «Возьмы′ постíль свою′ і йды?»

13. Той, шо став здорóвым, ны вíдав, Хто Той, шо ёгó злíчыв, бо Ісýс одыйшóв од гýрту, шо був на тым мíсьці.

14. Пóсля судосы′в Ісýс тогó чоловíка в хрáмовы і сказáв ёмý: «От зáрэ ты здорóвый, то вжэ бильш ны грышы′, коб ны трáпылось с тобóю дэ′шо гы′ршэ».

15. Чоловíк той пошóв і росказáв іудéям, шо Той, шо зробы′в ёгó здорóвым, то гэ′то Ісýс.

 

Ісýс явля′е Сыбэ′, як Сы′на Бóжого. Іудéйі Ёгó выновáтять. Ісýс Хрыстóс откáзуе: Бáтько і Сын – гэ′то однэ′

 

16. І стáлы іудéйі проганя′ты Ісýса і хотíлы Ёгó забы′ты за тóе, шо Вин робы′в гэ′тэ в субóту.

17. А Ісýс казáв йім: «Мий Бáтько до гэ′тыйі поры′ рóбыть, -- то й Я роблю′».

18. І шэ ёмч (бильш) намагáлысь іудéйі Ёгó забы′ты, бо Вин ны ты′лько ны прызнаé субóты, алэ′ Бáтьком Свойíм зовэ′ Бóга, і гэ′тым сáмым румня′е Сыбэ′ з Бóгом.

19. На гэ′тэ Ісýс отказáв: «Напрáвду, напрáвду кажý вам: Сын ныц ны мóжэ творы′ты Сам од Сыбэ′, а онó тóе, шо Вин бáчыть, шо рóбыть Бáтько, бо шо Вин рóбыть, то тóе рóбыть і Сын.

20. Бо Бáтько лю′быть Сы′на і покáзуе Ёмý всэ, шо Сам рóбыть; і покáжэ Ёмý шэ би′льшы ділá за гэ′ты, так шо вытэ′ дывовáтымытэсь.

21. Бо як Бáтько воскрышя′е мэ′ртвых і ожывля′е, так і Сын ожывля′е, когó хóчэ.

22. Бо Бáтько і ны сýдыть ныкóго, а ввэсь суд оддáв Сы′новы,

23. коб усí шановáлы Сы′на, так як шанýють Бáтька. Хто ны шанýе Сы′на, той ны шанýе й Бáтька, шо послáв Ёгó.

 

[с. 234↑]

 

24. Напрáвду, напрáвду кажý вам: той, хто слýхае слóво Мое і вíрыть в Тогó, шо послáв Мынэ′, -- вин мáе вíчнэ жы′тте і на суд ны прыхóдыть, алэ′ пырыйшóв од смэ′рты в жы′тте.